A poem from Kateryna Babkina
For our recent episode “Contrasting Ukraine and Myanmar,” a poem was read by the Ukrainian artist Kateryna Babkina. In addition to being a poet, she is also a short story writer, novelist, playwright and screenwriter. The poem was translated into English by , Emily Channell-Justice, who also appeared on the episode as a guest. Following is the transcript of the poem, which was written following the Russian invasion of Ukraine.
“The girl has golden reflections in her head.
Bells on her wrists, butterflies in her stomach,
Large flowers, damp with crimson, in the courtyard.
She dreams each night the war is over
and when the evil echo of the shooting ceases
one and all of the living return from there.
Outside the girl’s window, a shop lies in ruins,
As the morning fog pours, like watery milk,
around uprooted swing sets and parking meters.
The neighbors’ keys all jingle in her pockets,
and small coins spill when
she descends the dark stairs to the basement to sleep.
What sustains her—ribbons and chains,
pictures of parents, still young, still living,
the roots of memory running deep, in the warm skin of the past.
Doves, like angels, flock to her window,
everything that she cares for, cares for her attentively,
all these things that she believes in so hopelessly.”
”В голові у дівчинки відблиски золоті.
На зап’ястях дзвіночки, метелики в животі,
на подвір’ї великі, вологі багряні квіти.
В снах у неї щоночі закінчується війна,
і коли стихає пострілів зла луна
всі до одного живі повертаються звідти.
За вікном у дівчинки зруйнований гастроном,
і тумани зранку, ніби розведеним молоком,
заливають вирвані з коренем качелі і паркомати.
У кишенях в неї всі сусідські ключі,
і дрібні монети, котрі розсипаються, дзвенячи,
коли вона темними сходами у підвал спускається спати.
Що її тримає – стрічечки й ланцюжки,
фотографії, на котрих іще живі й молоді батьки,
глибина коріння в пам’ять, в минулого теплу шкіру.
І голуби, як янголи, злітаються до її вікна,
і старанно береже її все те, що береже вона,
все, у що вона так безнадійно вірить.”
Катерина Бабкіна